ЛЬВІВ ‒ Сейм Польщі днями ухвалив закон про встановлення 11 липня Національним днем пам’яті поляків-жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних землях Другої Республіки Польщі.
У 2013 році польський Сейм проголосував ухвалу «Про етнічну чистку з елементами геноциду».
Із 2016 року поляки відзначали роковини Волинських подій на основі резолюції (постанови) і 11 липня відтоді було назване Національним днем пам’яті жертв геноциду.
У 2023 році Сейм Польщі ухвалив окрему постанову про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у 80-ті роковини, заявивши, що польсько-українське примирення повинно включати «визнання провини і вшанування пам'яті жертв».
На новий польський закон відреагувало Міністерство закордонних справ України. Але реакція України не змінює риторику у сусідній державі.
Тільки 1 червня Польща обрала нового президента Кароля Навроцького, який очолював Інституту національної пам’яті Польщі, якого підтримує партія «Право і справедливість» (ПіС), який вирізняється антиукраїнською риторикою, як польський Сейм одразу ж 4 червня ухвалив закон, встановивши 11 липня – Національним днем пам’яті поляків-жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних землях Другої Республіки Польщі.
За ухвалення закону проголосували 435 депутатів, 24 не голосували і лише одна депутатка від Польської селянської партії утрималась. Жодного голосу ‒ проти.
Водночас окремі польські парламентарі в коментарях говорять про те, що їхнє рішення не вплине на польсько-українські відносини, що на Волині є багато безіменних могил і чітко вказують, хто вчинив ці злочини проти мирних поляків, і ні словом про передумови, що і поляки у час Волинських подій вбивали українців, що поляки і українці були громадянами однієї держави.
«У 1939-1946 роках українські націоналісти з ОУН, УПА, інших українських націоналістичних формувань, що діяли на східних територіях Другої Польської Республіки та теперішніх Люблінського і Підкарпатського воєводства, вбили понад сотню тисяч поляків, переважно односельців, знищили їхнє майно.
Пік цього злочину припадає на липень 1943 року, а символічна дата ‒ 11 липня 1943 року, коли поляків вбивали в близько сотні містечках», – йдеться у документі.
До сьогодні є розбіжності щодо чисельності жертв Волинської трагедії не лише по різні боки українсько-польського кордону, але й серед польських дослідників.
Події на Волині почалися на зламі 1942-1943 років, коли фіксуються перші напади і вбивства поляків. А закінчуються восени 1944 року, коли масові акції припиняються, про що мовиться в польських офіційних документах.
Польський історик Гжегож Мотика називає цифру жертв близько 100 тисяч, а у стінах польського Сейму прозвучало понад 100 тисяч убитих поляків.
Польський політикум приймає кресово-націоналістичний наративБогдан Гудь
«Не прислухаються до авторитетного у Польщі історика Гжегожа Мотики, який стверджує про близько 100 тисяч, а називають понад 100 тисяч – це кресово-націоналістичний наратив. Це засвідчує, що весь польський політикум приймає кресово-націоналістичний наратив і так звані підрахунки жертв, яких фактично навіть, про це пишуть деякі польські історики-політологи, ніколи ретельно не проводили. Вони готові збільшувати, скажімо, до пів мільйона, як колись про це говорив знаний професор Едвард Прус. Але на Волині ніколи не було пів мільйона поляків. Найбільше 360 тисяч. Але кого це цікавить, коли йдеться про політичний інтерес?» ‒ каже український історик, який досліджує тему Волинських подій, автор книги «Від Люблінської унії до волинських масакр. Чотири есе про польсько-українську історію» Богдан Гудь.
Реакція МЗС
Міністерство закордонних справ України відреагувало на ухвалений у Польщі закон заявою, розцінивши його як такий, що йде врозріз із духом добросусідських відносин між Україною і Польщею.
«Такі односторонні кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння й примирення, над якими тривалий час працюють наші країни, зокрема у форматі Спільної українсько-польської групи з питань історичного діалогу, яка діє за участю міністерств культури та інститутів національної пам’яті двох країн.
Закликаємо польську сторону утриматися від кроків, які можуть призвести до зростання напруження у двосторонніх відносинахМЗС України
Україна послідовно виступає за наукове, неупереджене вивчення складних сторінок спільної історії. Ми переконані, що шлях до справжнього примирення лежить через діалог, взаємну повагу і спільну роботу істориків, а не через політичні односторонні оцінки.
Закликаємо польську сторону утриматися від кроків, які можуть призвести до зростання напруження у двосторонніх відносинах та підірвати досягнення, здобуті конструктивним діалогом і співпрацею між Україною і Польщею».
МЗС України наголошує: попри упередженість і політичний контекст ухвали польського Сейму, продовжуються пошуково-ексгумаційні роботи на території України та Польщі відповідно. Не шукати полякам ворогів серед українців, а українцям ‒ серед поляків, тому що «спільний ворог ‒ Росія», наголошують в МЗС України.
Послідовна політика
Закон про 11 липня став продовженням послідовних з року в рік попередніх рішень польського Сейму.
У 2013 році депутати проголосували за ухвалу «Про етнічну чистку з елементами геноциду», і це відкрило дорогу до наступного кроку в 2016 році, коли ухвалили резолюцію (постанову), згідно з якою 11 липня назване Національним день пам’яті жертв геноциду.
Далі у 2023 році Сейм Польщі ухвалив окрему постанову про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у 80-ті роковини, заявивши, що польсько-українське примирення повинно передбачати «визнання провини і вшанування пам’яті жертв». У цій постанові згадуються події 11 липня 1943 року на Волині, коли, згідно з текстом резолюції, «відбулася кривава неділя – кульмінаційний момент» Волинської трагедії, яку польські депутати називають геноцидом.
«Того дня українські підрозділи ОУН і УПА, часто підтримувані українським цивільним населенням, напали на 99 сіл колишнього Волинського воєводства, населених поляками, і вбили значну частину їхнього населення», – сказано у цьому документі. І також тоді вказали в резолюції вимогу: «Необхідно провести ексгумацію, гідне поховання та вшанування пам’яті всіх жертв геноциду на східних прикордонних землях». У резолюції польські депутати також наголосили, що «особливого визнання заслуговують ті представники української нації, які, ризикуючи життям, протистояли злочину, скоєному їхніми співвітчизниками».
Ексгумація
Спільне рішення України і Польщі про початок ексгумаційних робіт на території України і, відповідно, Польщі збило градус напруги під час президентської кампанії у Польщі щодо теми Волинської трагедії.
Роботи з ексгумації в Пужниках Тернопільської області почалися 24 квітня і завершились у травні. Згідно з результатом пошуків спільної гпольсько-української групи, у братській могилі знайдені останки 42 людей (Польща говорила про понад 80), з них 10 дітей, серед яких і до 3 років, майже порівно жінок і чоловіків (переважно віком до 50 років).
Вже у травні мали початись роботи на Рівненщині у селі Угли. І цієї ексгумації домагалась полька Кароліна Романовська, чиї рідні загинули там саме у час Волинської трагедії, а не польсько-українського конфлікту в Пужниках. Однак Кароліна Романовська повідомила у соціальних мережах, що не отримала жодної інформації про те, коли почнуться роботи.
Початок ексгумаційних робіт на території України не зняв тему історичного минулого, а саме Волинські події, з основного порядку денного польської політики.
Команда Дональда Туска готова використовувати наратив своїх опонентів у питанні польсько- українського конфлікту і робить політизацію цієї темиВолодимир В’ятрович
«Показово, що депутати одноголосно проголосували за закон про 11 липня. Лише одна людина утрималась. Команда Дональда Туска готова використовувати наратив своїх опонентів у питанні польсько- українського конфлікту і робить політизацію цієї теми. А це не дає нічого для розуміння минулого. Я підтримую заяву МЗС України. Але бачу, що на цьому не зупиниться новообраний польський президент Навроцький, який є ініціатором цієї політизації історії польсько-українського конфлікту, ініціатором закону про заборону «бандерівської» ідеології, символіки. Ця тема продовжуватиметься. Попри те, що ситуація небезпечна від Росії не тільки для України, але й для Польщі», ‒ каже Радіо Свобода народний депутат України Володимир В’ятрович, автор численних книг і статей про українсько-польський конфлікт, колишній керівник Українського інституту національної пам’яті.
За його словами, замість того, щоб продовжувати дослідження спільного важкого минулого обох народів, встановлення жертв серед поляків і українців, польській стороні важливіше оперувати необґрунтованими цифрами, які вражають польське суспільство.
Місяць тому закінчилася ексгумація. І ми отримали у відповідь ухвалення законуВолодимир В’ятрович
«Я вважаю, що комунікація з боку України і дослідників з України щодо цієї важкої теми абсолютно правильна і полягає в тому, що в минулому був жорстокий конфлікт, в якому загинули десятки тисяч з одного і другого боків, поляки і українці, в якому винні представники обох націй, але спроба говорити про тільки загиблих поляків і провину тільки українців деформує уявлення про те, що сталося в минулому, і деформує наше сьогодення. Такий підхід сприяє антиукраїнським настроям в польському суспільстві.
Польська сторона вимагала ексгумації, вона відбувалася. У Польщі не отримали щодо Пужників такого інформаційного резонансу, на який очікували польські політики, і цифри, які отримали в результаті ексгумації, не такі переконливі, як би це хотілося полякам. Сподівання, що цей крок спонукатиме поляків на зустрічний крок, були марними. Місяць тому закінчилася ексгумація. І ми отримали у відповідь ухвалення закону. Немає продуманої політики, але лише наростає і буде наростати конфлікт. Україні треба наполягати на тому, що має бути мораторій на політизацію історичних питань, особливо в критичній ситуації, в якій зараз перебуває Україна», ‒ зазначає Володимир В’ятрович.
Чергова виборча кампанія почалась?
Український історик Богдан Гудь вважає нещодавню заяву польського Сейму початком чергової передвиборчої кампанії.
Питання історичне перетворюється, на жаль, в Польщі у Волинь головного мозку, як образно це хтось окреслив, то маємо факт сьогодніБогдан Гудь
«Перемога Навроцького означає, що «Громадянська коаліція» не зуміла здобути повноту влади. І, власне, перемога Навроцького впливає дуже серйозно на переформатування урядової коаліції. У всякому випадку провокує. Голосування показало, що Польська Селянська партія може покинути правлячу коаліцію. Це 30 голосів і це може змінити розстановку сил при голосуванні вотуму довіри до уряду Туска 11 червня.
Якщо Тускові не вдасться до цієї дати набрати необхідну кількість голосів, щоб підтвердити, так би мовити, конституційність свого уряду, то цілком можливо: зміна прем’єра, уряду, розстановки сил у парламент, і тоді матимемо те, що бачили на президентських виборах: різкий поворот Польщі вправо. Проблеми історичного характеру обов'язково загостряться.
Нас постійно намагалися переконати, що антиукраїнська істерія на виборах не відіграє, не впливає на характер голосування, тоді виникає питання, чому «Конфедерація» аж два пункти присвятила Україні? Чому Навроцький закінчив свою виборчу кампанію в селі Домостава біля цього жахливого пам'ятника, який критикували навіть численні поляки, зокрема інтелігенція (автор показав у скульптурі образ дитини на вилах – ред.). Питання історичне перетворюється, на жаль, у Польщі у Волинь головного мозку, як образно це хтось окреслив, то маємо факт сьогодні.
Забуваються всі історичні проблеми, які існували між українцями і поляками, всі образи, яких зазнали поляки від «совєтів», росіян, німців і так далі, і виходить, що гірших ворогів для Польщі немає, як українців. Незважаючи на ті всі заяви, що українське питання не відіграє вагомої ролі в польських виборах, виникає питання, а для чого ж тоді воно постійно роздмухується у контексті, що українці – це найбільша проблема Польщі історичного характеру. Навіть господарські проблеми відходять на задній план, не зауважується своїх провин, і зображується Польщу і поляків, які потерпіли від українців», ‒ зазначає професор Богдан Гудь.
Він вважає, щодо історичного минулого, саме Волинських подій, відбувається гра в одні ворота, і Україна йде у фарватері польської політики, і українська влада закликає не робити кроків, які вже у Польщі зроблені.
Якщо Сейм ухвалив закон про 11 липня, то можна очікувати, що наступним буде закон про геноцид на Волині, каже історик, а це вже цілком будуть інші вимоги.
Визнання того, що відбулось на Волині геноцидом, дає польському уряду підставу виставляти претензії до України і українців на відшкодування тих збитків, яких поляки зазнали в 1943-44 рокахБогдан Гудь
«Визнання того, що відбулось на Волині, геноцидом, дає польському уряду підставу виставляти претензії до України і українців на відшкодування тих збитків, яких поляки зазнали в 1943-44 роках, не береться до уваги, що української держави тоді не існувало, що те все відбувалося на території Речі Посполитої, тому що був уряд на вигнанні, в Лондоні, який вважав цю територію своєю, було представництво польського уряду на цій території, була Армія Крайова – і про це абсолютно не говориться, забувається. І зрештою, що вбивали один-одного громадяни Другої Речі Посполитої. Хіба що польська сторона визнає, що у 1939 році громадянство змінилося, вони всі стали радянськими громадянами. Але сумніваюся, що вони це визнають, тому що і в роки війни вони не визнавали, що ці території стали інтегральною складовою частиною Радянського Союзу. Але, так чи інакше, це відбувалася громадянська, значною мірою селянська війна, на території, яка тільки після 1990 року стала частиною Незалежної української держави.
На жаль, у польській історичній науці факти підтягуються за вуха до певної концепції, щоб тільки обґрунтувати те, що буцімто «Волинська різанина» була запланована ще в 30-ті роки, зорганізована і здійснена однією політичною силою ОУН, це дає підстави стверджувати, що українці, які вважають ОУН борцями за незалежність, повинні нести відповідальність на рівні державному за те, що сталося», ‒ говорить професор Богдан Гудь.
Науковець вивчає документи польського підпілля, які, за його словами, засвідчують, що в «різанині», як кажуть поляки, на Волині найбільше була зацікавлена кремлівська влада. Богдан Гудь навів фрагмент з одного польського рапорту, що «не буде поляків на Волині, не буде підстав польській стороні порушувати питання кордонів 1 вересня 1939 року» ‒ це була сталінська логіка.
Розкручування і формулювання наративів на кшталт всемогутня УПА на Волині, яка знищила десятки тисяч поляків, – це вже польський винахідБогдан Гудь
«Усі розкручування і формулювання наративів на кшталт всемогутня УПА на Волині, яка знищила десятки тисяч поляків, – це вже польський винахід, тому що ніхто з них не ставить питання, що робили на Волині приблизно 20 тисяч радянських партизанів, з якими, між іншим, польське підпілля співпрацювало, подивімося на оточення, наприклад, відомого терориста Миколи Кузнєцова, згадаймо прізвище Струтинський, Довгер, Лісовська і так далі – все це були люди з польського середовища, які співпрацювали з «совєтами», різні військові з'єднання, загони, які співпрацювали з сільськими партизанами. Це дійсність.
4-6 тисяч упівців просто були б не в силах це зробити. Зрештою, про це писали польські підпільники, що без повсюдної підтримки селянської маси так нічого би не відбулося. І в участі звинувачують православних селян, яких століттями накручували проти поляків, створювали в їхніх головах образ поляка як ворога століттями.
До речі, цікавий теж документ, який я знайшов у звітах польського підпілля про так звану українську міліцію. Там стверджується, що цю міліцію ще в 1939 році створили «совєти», зібравши туди «найпослідніший» елемент серед місцевого населення. А потім вона майже в повному складі прийшла в ряди української допоміжної поліції, потім пішла в ліс. Тобто, через них, власне, та поліція мала великий вплив на організацію антипольських акцій. Через неї могли здійснюватися вплив на ці акції, які проводилися проти поляків», ‒ говорить Богдан Гудь.
Польща обрала днем пам’яті 11 липня. І згадується село Порицьк (нині Павлівка). 11 липня 1943 року курінь УПА на чолі з Василем Левочком вбив біля двохсот польських селян. Через рік Василь Левочко з’явився на цих землях у формі капітана НКВС радянської прикордонної служби. А ще через рік в околицях Грубешова упівці вбили його з засідки як ворожого агента.
Що ж тоді робили десятки тисяч «совєтських» партизанів на Волині?Богдан Гудь
Про інфільтрацію УПА радянськими агентами свідчать і німецькі документи. Таких Левочків, зауважує професор Гудь, було багато в рядах УПА.
«У 1944 році, коли наближався радянсько-німецький фронт, польське підпілля зауважило шокуючий факт: УПА розкололася ‒ прорадянська частина пішла на з'єднання з «совєтами», націоналісти вийшли на Захід. Але польські історики твердять, що «совєти» не були зацікавлені в тому, що відбувалося, не відповідаючи на запитання, що ж тоді робили десятки тисяч «совєтських» партизанів на Волині?» ‒ каже історик.
Однак у польському суспільстві не є однозначне ставлення до ухвалення закону про 11 липня. У соціальних мережах поляки, зокрема, пишуть про те, що «Волинь заступила Катинь», тобто злочин у Катині.
У квітні-травні 1940 року стався один із найбільших воєнних злочинів часів Другої світової війни. За наказом радянського керівництва без суду стратили понад 20 тисяч поляків, переважно офіцерів польської армії, яких полонили восени 1939 року. Найвідомішим місцем масових розстрілів став Катинський ліс поблизу Смоленська. Також масові страти відбулися поблизу Калініна (Твері) та в Харкові.
Володимир В’ятрович наголошує, що «Катинь», польська операція НКВС, активно витіснялася з суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь-43 року».
Тема Волині витіснила і вбивство польської еліти у 2010 році, яка летіла на вшанування жертв Катинського розстрілу у Росію.
Адже з кожним роком масштаб істерії навколо Волині зростає від етнічної чистки з елементами геноциду до закону про вшанування пам'яті поляків, оминаючи всіх громадян Другої Речі Посполитої у 1943 році.
Україна має діяти на випередження і показувати, що українці йдуть на співпрацю щодо ексгумації, говорить професор Богдан Гудь. Тому що тема Волинських подій 1942-1944 стала питанням міждержавних відносин, а не дискусією серед істориків, тому що кордон на Заході починає замикатись, і це дуже небезпечно.
Форум